Привіт, Балчику!

Сьогодні – 30 червня, ми нарешті приїхали до Болгарії! Першою нашою місією було доїхати на місцевому таксі до нашого готелю і трохи відпочити після тривалої подорожі в автобусі.
Ми віднесли речі до номерів і почали чекати сніданку. Оскільки приїхали ми до готелю опів на сьому ранку, а сніданок мав бути за дві з половиною години, ми вирішили не гаяти часу, а познайомитися з болгарською історією та культурою. Це було цікаво, тож час минув непомітно.
Після сніданку ми вирішили помилуватися Балчиком і піти на пляж – прямо через сад Королеви Марії Румунської. Йдучи по саду, ми вчили англійські слова і дізнавалися, чому сад називається саме так. Навіть під час обіду ми відкривали традиції Болгарії. Ми їли традиційний холодний суп під назвою “таратор” і неперевершену болгарську мусаку. Після обіду ми вирішили трішки відпочити і подрімати, а далі на нас чекав басейн.

photo_2019-07-17_01-23-59
Як ви знаєте, ми навчаємося всюди – навіть у басейні ми вивчали і повторювали англійські слова, грали в “переклади слово і покажи його”.
Звісно, після цих активностей ми захотіли їсти, і ми відправилися на вечерю. Після вечері на нас чекало вивчення міфів у саду королеви Марії Румунської.Саме там ми дізналися, що таке німфеум і з чого він складається, хто такий Посейдон і яке значення цей бог мав для греків.
І ще нам зробили невеликий анонс, що скоро ми будемо ставити грецькі міфи прямо у німфеумі – і про це ми вам обов’язково напишемо!
Сьогодні для вас працювала команда журналістів “Морские котики” : Оксенія Логачова, Іра Коцур та Андрій Марченко, зчитаємося:)

Advertisements

Другий день подорожі

 

photo_2019-07-17_01-20-53

Вранці 29 червня на нас чекала зарядка, а потім – сніданок. Ми зібрали речі і поїхали з Одеси о дванадцятій годині дня, і далі весь час провели у автобусі. Але нам все одно було весело: адже ми грали в різні ігри – наприклад, гру “Контакт”, писали смішні історії. В автобусі нам розповідали про давньогрецькі міфи – про бога Діоніса та його життя, а ще ми дізналися про історію міста Балчик, яке раніше називалося Діонісополіс. Нам дуже сподобалася ця частина подорожі.
Ми перетнули кілька кордонів, а далі на нас чекала нічна дорога до Болгарії, до Балчика.
З вами був екіпаж “Радужный единорог”: Крамарева Альона та Лозов’ягіна Віка, зчитаємося:)

Болгарія 2019. Наш день в Одесі

Сьогодні – 28 червня, о п’ятій годині вечора, ми прибули до красивого міста Одеси. Ми постаралися познайомитися із ним, тому, залишивши речі у хостелі, пішли на прогулянку. Спочатку на нас чекав перекус у привокзальному парку, а далі ми сіли на трамвай і поїхали на Дерибасівську вулицю.

photo_2019-07-16_02-11-06

Там ми, гуляючи, дізналися більше про саму Одесу, про відомих людей, що жили на Дерибасівській – наприклад, про Василя Кандінського та Лева Пушкіна, побачили барокові будівлі і також – колони іонійського ордеру.
Ми заходили у крамниці і відкривали для себе одеські ціни, ми проминали площі та перехрестя і бачили величезну кількість людей.
Мальовничі одеські вулиці надзвичайно нам сподобалися, ми часто зупинялися, щоб не проминути нічого важливого і уважно все роздивитися. Наша вечірня прогулянка справді припала кожному до душі.
“Для мене це перша подорож за кордон, а до того ж – перша самостійна подорож, тому вражень сьогодні я отримав багато. Одне із найяскравіших – коли ми тільки починали знайомитися в потязі, бо було цікаво відкривати одне одного. І, звісно, мене дуже вразила Одеса – адже це надзвичайно гарне місто”, – ділиться капітан команди “Малиновский район” Михайло Коцур.
Одеса зустріла нас тепло і привітно – і це було хорошим початком нашої подорожі.
З вами був екіпаж “Малиновский район” : Михайло Коцур, Максим Гіс та Юрій Олешко, зчитаємося:)
Стаття написана увечері 28.06

Моя освіта не за партою

Нещодавно наша школа поділилася своїми досвідом застосування європейських мeтодів у освіті. А самe — досвідом організації виїзних шкіл, бо ми щороку три або чотири рази влаштовуємо тривалі виїзні школи, а майжe кожного місяця — невеликі. Головна їхня мета — цe здобути знання, які неможливо отримати, сидячи за партою. Простішe кажучи, у виїзній школі нашим класом стає цілe місто, а підручником — оточeння.

photo_2019-06-03_14-34-24

Для мeнe особливим є тe, що я і познайомився з “Паростком ” у своїй пeршій виїзній школі до Німeччини. Як раз після мого дня народжeння я здійснив свою мрію відвідати іншу країну. Важко було прямо в подорожі вчити німeцьку та англійську з нуля, протe з кожною новою виїзною школою я говорив всe кращe. Ми відвідували музeї, наприклад, мені дуже сподобався Пeргамон — один з найвідоміших у світі музеїв, де зберігаються давні пам’ятки рзних культур.
Вeликі виїзні школи тривають десять днів або два тижні. Ти стаєш самостійним дослідником цього світу, ніби Індіана Джонс.

Маленькі виїзні школи — цe ті, що тривають кілька годин або один день. Наприклад, відвідини садиби Гоголів, що у Гоголeвому. Пeрeд eкскурсією ми вивчали творчість письмeника, за нею нам складали запитання . Відповіді на них трeба було знайти у розповіді гіда, бо після екскурсії чекало новe змагання, в основі якого була здобута інформація. На мою думку, цe найкращий спосіб навчання, бо за короткий час ти можeш збагнути дуже багато та відкрити цілий Клондайк всього.

З вами був Богдан Коваль, зчитаємося!
Фото: Катя Мороз

Класні проекти наших класів

27 травня ми підійшли до моменту, коли можемо підбити підсумки роботи класних команд за своїми проектами.

На мій погляд, робота в проектах була цікавою не тільки тому, що це була нова діяльність, яка дозволила нам отримати нові навички та досвід, а й тому, що ми знаємо, що наша робота точно корисна для суспільства.
Особливо приємно, що учні 5-7 класів змогли презентувати результати вже зараз. Кімнатні рослини, яких у нас вже 116, нові фруктові дерева та охайний шкільний город – найкраще підтвердження їхньої тривалої роботи.

photo_2019-05-29_15-21-12

Не можу не відзначити взаємодію між класними командами у втіленні проектів. Наприклад, учні сьомого класу із задоволенням прийшли на допомогу команді дев`ятого класу та взяли участь в висаджуванні чорнобривців на шкільному подвір’ї.

Крім того, мені сподобалося, наскільки об`єктивно та аргументовано проводилося оцінювання як своїх проектів так і роботи інших класних команд. Я думаю, що такі проекти – і взагалі проектна діяльність, дуже корисна для суспільства, школи – і для кожного з нас, звісно. Ми отримуємо задоволення від суспільно корисної справи, формуємо новий – проактивний погляд на те, що нас оточує та робимо хоча б невеликі кроки, щоб змінити світ на краще.

photo_2019-05-29_15-21-21

Чи могли б ми виконати завдання проектів більш креативно та якісно? Безумовно. Чи використали ми усі можливості для отримання найкращого результату? Однозначно ні.
Отже, робимо висновки та готуємося до нових цікавих справ!

Микита Захарченко

Наш дебютний проект

Мене звати Ілля, а мого однокласника – Микола. Разом нас об’єднує ідея знаходити історії людей, які самостійно, за власним бажанням рятували інших людей в роки Голокосту (1933-45 рр.), боролися проти фашизму, нацизму, расизму. Людей, які долали стереотипи суспільної свідомості, спираючись на власну освіту, систему моральних цінностей, силу характеру, сміливість і свободу духу. Представити цих людей сучасній молоді – саме це і є задум нашого проекту «І один у полі воїн».
Ми з нашим координатором (учителем історії Ольгою Павлівною) помітили проблему: навіть у сучасному суспільстві все ще існують елементи неофашизму, неонацизму.

photo_2019-05-29_14-45-54
Наша команда працює задля того, щоб розширити свідомість людей, показати їм, що одна людина та її особисті вибори мають велике значення для суспільства.
Вплинути на цей світ ми намагаємося за допомогою блогу. Зараз на цьому блозі є статті про Омеляна Ковча, Сугіхара Тіуне, Тадеуша Панкевича, Оскара Шиндлера та ще кількох людей, які також рятували життя інших протягом Другої світової.
Для мене, як і мого однокласника, це перший шкільний проект. Ми почали працювати над ним з лютого і на стадії завершення ми бачимо, що вся праця була недаремною. Намагаючись змінити світогляд інших, кожен з нас змінював своє світобачення теж. Я освоїв програму Wix, писав статті, узгоджував їх, переписував, шукав інформацію, фото, вчився бути дієвим партнером…
Крім блогінгу, ми також проводили уроки  історії для учнів 6-9 класів, де розповідали про долі Оскара Шиндлера і Омеляна Ковча. Ділитися своїми знаннями з ровесниками, на мою думку, неймовірно надихає і дає потужний емоційний заряд.
І ось ми вже перед фінішною прямою. Попереду – презентація результатів проекту і ми офіційно його завершимо.
Якось не віриться в це, я вже не можу уявити вихідні без відкриття для себе нового героя. Але не можна зупинятися на одному місці. Це – тільки початок!

З вами був Ілля Волков, а фото – від Лізи Попової

Майже рецензія

Image may contain: 1 person, smiling, text

Нещодавно я зі своїми одношкільниками подивилася мультфільм “Таємниця Коко”. Це відбулося в День культурного різноманіття, 22 травня. Ми хотіли дізнатися більше про мексиканську культуру, тому і обрали цей мультик. На мою думку, вибір був точно вдалим.
У мене є багато улюбленх моментів у цьому мультфільмі: на початку, коли Мігель тільки-но вирішив зайнятися музикою і потрапив до світу мертвих, коли він зустрів там багатьох своїх родичів, і коли його прабабуся освідчилася в коханні своєму чоловікові. Було дуже цікаво відкрити для себе і Свято мертвих, і яскраві мексиканські звичаї. Навіть не дивно, що цей мультфільм отримав Оскар два роки тому, адже він справді незвичайний і цікавий. Хоча я вже дивилася цей мультик, але переглядати його з гуртом мені сподобалося більше, бо потім ми могли поговорити про все, що припало нам до душі.

З вами була Ніка Фисун)